Inference: коли тип писати не треба

Найчастіша помилка новачка — розставити : string на кожну змінну. TS і так виводить тип зі значення. Це type inference: let count = 0 уже number. Пиши анотацію там, де межа: аргумент функції, значення, що повертає публічний API, порожній стартовий стейт.

Ще компілятор підглядає контекст. Якщо функція очікує (n: number) => string, у колбеку n можна не анотувати — тип прийде ззовні. Це contextual typing. А от у порожнього масиву контексту немає: const xs = [] — це неявний any[], і такий код ламається там, де тип потрібен точно.

Базові типи, які справді потрібні

• string number boolean
• null і undefined — різні речі. У strict не можна класти їх куди завгодно.
• Літерали: "idle", 200, true
• void — функція нічого корисного не повертає
• object майже марний. Пиши конкретну форму.

Тонкість: const xs = [] сам по собі не помилка. TS позначає його як неявний any[] і доростить тип із push. Лайка з'являється там, де тип уже потрібен точно — наприклад у return. А всередині об'єкта чи дженерика порожній масив стає never[]: const state = { rows: [] } — у state.rows уже нічого не покласти.

Базові типи — у розділі Everyday Types: примітиви, масиви, union, type alias. object там само позначено як майже марний: він означає «не примітив», а не «об'єкт із полями».